Сприймаючи мовленнєвий матеріал, слухач намагається пе­редбачити, що буде сказано далі. У випадку, коли ця гіпотеза неправильна, висувається нова. У своєму здогадуванні слухач орієнтується на мовні засоби — синтаксичні структури, їх лек­сичне наповнення, граматичне оформлення, інтонацію, тон, мі­міку, жести мовця, позу, повтори, звертання тощо, а також орі­єнтири, адекватні тим, які у внутрішньому мовленні утримують смисл речень і тексту в цілому (ключові слова, наочні образи). Треба зберігати в пам'яті початок висловлювання, щоб зрозумі­ти зміст і смисл почутого. Також у процесі аудіювання важли­вими елементами є здогадування, смислова орієнтація, еквіва­лентні заміни.

Головна умова, що визначає сформованість аудіативпого вміння, — інтуїтивне сприймання мовної форми при концен­труванні уваги на змісті мовлення, що сприймається на слух. Особливо це стосується спілкування рідною мовою, оскільки в рідній мові форма і зміст єдині.

У реальній комунікації аудіювання виконуї три основні функції:

1) використовується як мовленнєва дія, спрямована на за| доволення потреб людини вотриманні  інформації на

слух, що складає частину її особистої та професійної ді­яльності (слухання радіо- і телепередач, доповідей, ви­ступів, лекцій, перегляд фільмів тощо); 2) є компонентом усного спілкування в бесіді, діалозі, дис­путі, суперечці; 3).може виступати в ролі супроводжувальної мовленнєвої дії людини, що говорить, читає або пише; при цьому до­зволяє здійснювати контроль за власним мовленням під час говоріння, письма та контроль за розумінням чужого мовлення під час читання. В умовах реального спілкування сприймання інформації зумовлено ситуацією та метою, які ставить перед собою слухач. Із погляду на це науковці, зокрема Л. Куліш, вирізняють три види аудіювання.

Метою з'ясувального аудіювання є отримання певної, необ­хідної аудитору інформації. Воно може використовуватися під час занять, трудової діяльності та в індивідуальному спілкуван­ні. При функціонуванні даного виду аудіювання той, хто навча­ється, є ініціативним, його увага напружена, запам'ятовування довільне, оперативна пам'ять активна. Матеріал, що сприй­мається, поступає переважно у вигляді реплік діалогу під час одноразового пред'явлення, при цьому, однак, не виключається(у рамках етики спілкування) можливість перезапитування. Ві­домості, що з'ясовані, як правило, не призначені для передачі інформації.

Ознайомлювальне аудіювання може бути пізнавальним, розважальним і пізнавально-розважальним. Слухання проті­кає без напруження уваги аудитора, який може бути в роз­слабленому стані. Його запам'ятовування мимовільне. Завдяки емоційності та захопливості інформації вона фіксується в дов­гочасній пам'яті. При цьому виді аудіювання відомості посту­пають із таких повідомлень, як лекція, виступ, бесіда.

Професійне аудіювання припускає безпосереднє розумін­ня й запам'ятовування інформації, що призначена для негай­ного або відстроченого відтворення. Цей вид аудіювання, як правило, супроводжується писемною фіксацією інформації. Процес даного аудіювання потребує від аудитора великого розумового та фізичного напруження, увага максимально актив­на, запам'ятовування довільне. Під час негайного відтворенні отриманої інформації функціонуй оперативна пам'ять, під час відстроченого — довгочасна.Професійне аудіювання властиве діяльності перекладачів, наукових робітників, журналістів і ре­портерів.

Розрізняють також два способи слухання.

Пасивне (нерефлексивне) полягає в умінні не втруча­тися в чуже мовлення своїми зауваженнями, у здатності уваж­но мовчати. Цей спосіб вимагає значного фізичного та психо­логічного напруження, певної дисципліни. Пасивне слухання зазвичай використовується В таких ситуаціях, коли один із співрозмовників глибоко схвильований, бажає висловити своє ставлення до тієї чи іншої події. 

Активне (рефлексивне) полягає в активному зворотно­му зв'язку, наданні допомоги у вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнер по спілкуванню чекає під­тримки, схвалення, якщо необхідно глибоко й точно усвідоми­ти інформацію.