Тема: Особливості організації навчального процесу підлітків.

Мета: розповісти батькам про ставлення школярів-підлітків до навчання, формування у них схильностей та інтересів у навчанні, визначення ними улюбленних дисциплін; обговорити з батьками прояви у підлітків факторів, що заважають правильній організації виконання домашніх завдань; визначити роль батьків у прищепленні підліткам зацікавленості до навчання та самоосвіти.

Хід зборів

Байдужість до навчання — проблема дитини чи дорослих?

Кожна дитина у будь-якому віці допитлива і розумна по-своєму. В юності ж розумова активність набуває дещо дуже характерних рис.

Одна з особливостей пізнавальної сфери підлітків — теоретичність їхньої розумової діяльності. У цьому віці

виявляється живий інтерес вже не тільки і не стільки до самих фактів, скільки до їх аналізу, обговоренню і розмірковуванню над ними. Підлітка часто цікавлять дуже абстрактні запитання: «Що таке випадковість? Що знаходиться поза Всесвітом?».

Уже набагато менше уваги привертають наочний навчальний матеріал, самі по собі конкретні факти, повідомлені вчителем або навчальною книгою. Навіть демонстрація

ефектних дослідів не справляє на підлітків такого враження, яке вона справляє на трохи молодших учнів. У цьому віці цікаво узагальнювати факти, шукати теорії, що пояснюють той чи інший фізичний або хімічний ефект. Хочеться слухати про це, сперечатись, розмірковувати.

 Психологи досліджували розвиток допитливості у шко-

лярів. Вони дійшли висновку, що існує доволі поширене явище: байдужість школярів до навчальних дисциплін. Байдужість — одне з уособлень того сумного явища, назва

якому формалізм знання. Учень втрачає сенс найважливіших понять матеріалу, який вивчає, і навіть не намагається подолати перепону. Він слухає пояснення вчителя, читає підручник, художні твори, рекомендовані програмою, але не вникає, та й не намагається вникнути у незрозуміле.

Ліниві і недопитливі… а хто винен у цьому? Учні? Або всі ми: родина, школа? Будьмо відверті: і все добре, і все погане, що є в дітях, — результат впливу дорослих. Будь-який недолік у роботі школярів — так чи інакше є відображенням наших промахів.

 Основна книга, з якою працює школяр усі роки навчання, — підручник. Як же складаються відносини між школярем і підручником? Матеріал книги може бути далеким від інтересів учня. Підручник може бути нецікавим і тому, що для одних школярів він занадто складний, а для інших — занадто простий. До того ж підлітки часто не озброєні навичками самостійно працювати з книгою, а механічне заучування викликає у них лише втому та нудьгу. Окрім цих особистих причин відчуження дитини від підручника, є одна спільна: позиція школяра по відношенню до навчання. Дійсно, яку задачу ставимо ми, дорослі, перед школярем, коли він береться до навчання? Дуже просту: вивчи та дай відповідь. Вивчи, тобто запам’ятай і перекажи. А переказати треба, за думкою деяких дорослих, якомога ближче до тексту. Чим ближче — тим краще. А між тим саме дослівний переказ зазвичай свідчить про нерозуміння тексту і про те, що дитина не ставила перед собою завдання зрозуміти інформацію, яку вивчила.

Помилкова формула «вивчи — дай відповідь»

У чому ж полягають слабкі сторони задачі «вивчи і дай

відповідь»? Перш за все, в тому, що учень стає пасивним виконувачем, а не активним творцем своїх знань. Пасивний розумовий труд набагато менш ефективний, ніж активний, творчий. До того ж він менш привабливий, більш важкий і зовсім не викликає позитивних емоцій.

Саме тому знання, здобуті у такий спосіб, і залишаються формальними, не вбудовуються в духовний світ зростаючої людини, не стають джерелом розумового і морального розвитку.

Як викликати у підлітка зацікавленість до навчання?

У юнацькому віці яскраво виявляються індивідуальні відмінності в інтересах та схильностях. Помітно виділяються дві групи юнаків та дівчат. Якщо одні не відчувають особливої схильності до окремих предметів і навчаються по всіх дисциплінах приблизно однаково, то в інших чітко визначені інтереси, про них вже відомо і вчителям, і однокласникам, що ці учні сумлінно навчаються і люблять одні

предмети і зовсім байдужі до інших.

Що викликає зацікавленість до тих чи інших предметів? Причин багато, але найбільш поширені наступні:

— цікаве викладання предмета;

— інтерес до самої науки;

— престижність даної сфери знань;

— практична значимість предмета, пов’язана з життє-

вими планами;

— успіхи в навчанні з цього предмета;

— захопливість самого процесу отримання знань, що вимагає розумової і практичної активності.

Відкинувши пасивний метод навчання, батьки мають викликати у дитини прагнення самостійно здобувати знання. Не запам’ятовувати, а перед усім аналізувати, осмислювати, розуміти матеріал, виявляти особисту розумову активність у засвоєнні навчального матеріалу — ось до чого слід привчати підлітків. Тоді і запам’ятовування стане більш легким і ґрунтовним. Треба навчити дитину не запам’ятовувати все підряд, а вилучати головне, встановлювати в тексті смислові зв’язки і відношення, співвідносити нові знання з тими, що були засвоєні раніше, при цьому контролювати

себе, самостійно ставити запитання до тексту, і ще багато чого іншого.

Треба навчити підлітка зупиняти увагу на тому, чого він не знає або не розуміє. Іноді школярі не розуміють не лише окремих слів або висловлювань: вони, читаючи підручник, зустрічають і незрозумілі думки. Чи звертають вони увагу на ці думки? Чи намагаються їх «розшифрувати»? Чи завжди встановлюють для себе такий факт: в тексті є незрозуміла думка?

Часто дорослі не переймаються проблемою нерозуміння

їхніми дітьми нового матеріалу. Ми не лише не виховуємо в дітях прагнення знайти відповідь, подолати бар’єр цього нерозуміння, але іноді навіть перешкоджаємо. Зазвичай і в родинах, і в школі складається неправильне ставлення до того, що учень не розуміє чогось: це вважається йому за провину, може викликати докір, осудження або навіть глузування.

Як слід чинити у цьому випадку? Ставлення дорослих до підлітка має бути доброзичливим, уважним, заохочувальним. Бо інакше дитина, зіткнувшись з глухою стіною байдужості, втратить бажання пізнати цей світ, відкрити

для себе його таємниці. Батьки мають дати зрозуміти школяреві, що дійти суті незрозумілого — важлива і необхідна справа. Це розуміння — перша сходинка активної обробки нових знань. Подивитись у вічі своєму незнанню або нерозумінню — це перший поштовх до того, щоб забажати дізнатись і зрозуміти. Саме дізнатись і зрозуміти, а не просто вивчити.