Батьківський гнів

          Нас запевняли в дитинстві, що гніватися недобре. І зі своїми дітьми ми намагаємося бути терплячими. Але рано або пізно всякому терпінню приходить кінець, хоча ми знаємо, що прояв гніву може зашкодити дитині, і стримуємо цей гнів, як ловці перлів свій подих під водою.

          Гнів, як і простий нежить, - досить насущна проблема, ігнорувати її не можна. Ми не завжди можемо попередити прояви гніву, хоча він звичайно виникає в подібних ситуаціях і розвивається як би в заданій послідовності. Нам здається, що гнів завжди спалахує зненацька, раптово.

          У гніві ми немов втрачаємо розум: ми поводимося з дітьми, як зі своїми ворогами, ображаємо їх, кричимо й наносимо удари "нижче поясу". Коли ж спалах люті проходить, ми усвідомлюємо свою провину й урочисто обіцяємо собі, що цього більше не повториться. Але незабаром гнів спалахує знову, і наших гарних намірів наче й не було: ми накидаємося на дітей - на тих, кому з моменту їх народження присвятили все своє життя.

          Батьки повинні пам'ятати, що гнів занадто дорого їм обходиться, щоб вергати громами праворуч і ліворуч. Гнів не повинен зростати під час його прояву. Потрібно так виражати свій гнів, щоб батькам це приносило якесь полегшення, дитині - урок, але в жодному разі не давало шкідливих побічних ефектів ні для тієї, ні для іншої сторони. Тому ми не повинні, наприклад, вичитувати дитину в присутності її друзів. Ми, дорослі, не прагнемо повторювати обридлу схему розвитку подій (гнів - виклик - покарання - помста) час від часу. Напроти, ми прагнемо, щоб грозові хмари розсіялися якомога швидше.

Шлях до миру й спокою

 Щоб у хвилини спокою підготуватися до напруженої ситуації, треба визнати нижченаведені істини.

1. Ми розуміємо, що поведінка дітей може викликати в нас гнів.

2. Ми маємо право на цей гнів і не повинні відчувати ні усвідомлення своєї вини, ні сорому.

3. Ми маємо право виражати свої почуття, але з одним застереженням: виражаючи свій гнів, ми не повинні торкатися особистості дитини, її характеру.

От конкретні поради, які вкажуть батькам шлях до миру зі своїми дітьми.

           Перший крок. Насамперед потрібно вголос назвати своє почуття. Це буде сигналом, попередженням для всіх, кого це почуття торкається: "Обережно! Настав час зупинитися!"

- Я дуже незадоволена.

- Я розсердилася.

Якщо це не допомогло розрядити "грозу", ідемо далі.

           Другий крок. Виражаємо свій гнів зі зростанням його сили.

- Я гніваюся.

- Я дуже сердита.

- Я дуже, дуже сердита.

- Я розгнівана.

           Іноді одного вираження наших почуттів ( без пояснень) досить, щоб дитина підкорилася. Якщо ж цього не відбулося, треба перейти до наступного етапу.

          Третій крок. Тут необхідно пояснити причини свого гніву, назвати свою реакцію на події - у словах і бажаних діях.

- Коли я бачу, що твої черевики, шкарпетки, сорочки й светри розкидані по всій кімнаті, я починаю злитися, я гніваюся не на жарт! Хочеться відкрити вікно й викинути все це прямо на вулицю!

          Такий підхід дозволяє батькам дати вихід своєму гніву, при цьому нікому не заподіюючи шкоди. Саме навпаки: діти побачать, що гнів можна виражати дуже спокійно. Дитина повинна зрозуміти, що і його власний гнів цілком піддається такій "розрядці". Але для того щоб пояснити йому це, від батьків буде потрібно щось більше, ніж просте вираження своїх негативних почуттів. Батько або мати повинні будуть вказати дітям можливі шляхи вираження своїх емоцій, а також розрядки гніву.

Автор: Марія Дьоміна. При підготовці статті використані матеріали книги Хаим Дж. Джайнота "Батьки й діти"