У Шевченковій світлиці

                 (Святково прибраний клас і портрет Тараса Шевченка, рушники, виставка його творів, ілюстрацій. Біля портрету - слова, що є епіграфом свята:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

 Не забудьте пом'янути

 Незлим тихим словом.

Звучить пісня на слова Т. Шевченка "Думи мої".

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик).

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

- Мати: Старайся, мій хлопчику.

Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина - кріпака народився Тарас Шевченко.

Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.                  

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в "науку". За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Учень:      Ти взяла

Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п'яного дяка в науку. "Учися, серденько, колись З нас будуть люде", - ти сказала.

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова "наука". Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Учень:      Там матір добрую

                  Ще молодую - у могилу

                  Нужда та праця положила.

Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825 р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень:      Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи - Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

(Інсценізація вірша "Мені тринадцятий минало").

Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана: Авжеж, будеш!

Ведуча: Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сімі'і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.

Ведучий: Тарас наймитує, а випаде вільна часина - читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в

Петербург, і Тарас стає козачком.

Учні:

1. Хоче малювати,        2. Нишком він малює

Прагне він до знань,      Статуї в саду,

Та за це багато            Вночі пише вірші

Зазнає знущань.             Про людську біду. ^

Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.

(Діти розглядають альбом і картини Т. Шевченка).

 Учень:     Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

 Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

 Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Ведуча: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

О думи мої! о славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

 Караюсь, мучуся... але не каюсь!..

 (Учні співають пісні "Зоре моя вечірняя", "Садок вишневий коло хати", "Думи мої, думи мої").

Учень:       І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

 А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Ведуча: 9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

(Звучить фрагмент пісні "Реве та стогне Дніпр широкий").

 Вчитель: і дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця-за волю народу і завжди пам'ятатимуть його заповіти.

 Учениця:                  Я, маленька українка,

                                    Вісім років маю,

                                   Про Тараса Шевченка

                                   Вже багато знаю.

                                   Він - дитя з-під стріхи,

      Він - в подертій свиті,

   Він здобув нам славу,

 Як ніхто на світі.

А та наша слава

   Не вмре, не загине.

        Наш Тарас Шевченко -

 Сонце України.

(Дорослі і діти виконують "Заповіт").