Сучасне суспільство вимагає
виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних
ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і
економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних
якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та
розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети є
в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої
— підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у
конкретних навчальних, життєвих, а в майбутньому,— і професійних ситуаціях.
Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу
в навчанні, що передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і
розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має
бути сформованість загальної компетентності людини, що містить сукупність
ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.
Проблема формування ключових,
загальнопредметних та предметних компетентностей учнів завжди була у центрі
уваги українських науковців — Т. Байбари, Н. Вібік, О. Біди, С. Бондар, М. Вашуленка,
І. Ґудзик, Л. Коваль, О. Лакційної, О. Онопріенко, О. Овчарук, О. Пометун, К.
Пономарьової, О. Савченко, С. Трубачевої . Учені визначили зміст основних
дефініцій «компетентність» та «компетенція», здійснили порівняльну
характеристику ключових компетентностей в європейських освітніх системах та
розглянули методичні аспекти формування в молодших школярів компетентностей
та компетенцій.
Сучасна
початкова школа не може залишатися осторонь від процесів модернізації освіти,
що відбуваються нині в усьому світі, і в Україні зокрема. Початкової ланки
освіти стосуються всі світові тенденції та інновації: особистісно орієнтований
підхід, інформатизація, інтеграція тощо. До них належить компетентнісний
підхід, поява якого пов'язана, насамперед, з кризою освіти, що полягає в
протиріччі між програмовими вимогами до учня, запитами суспільства і потребами
самої особистості в освіті. Адже тривалий час у вітчизняній системі освіти
домінував знаннєвий підхід, результатом навчання якого була сукупність
накопичених учнем знань (як інформації) умінь і навичок.
Сучасне інформаційне суспільство
формує нову систему цінностей, у якій володіння знаннями, уміннями і навичками
є необхідним, але недостатнім результатом освіти. Від людини вимагають уміння
орієнтуватися в інформаційних потоках, опановувати нові технології самонавчатися, шукати і використовувати нові
знання, володіти універсальністю мислення, динамізмом, мобільністю.
З-поміж
предметних компетентностей, які має опановувати молодший школяр, виокремлено
математичну компетентність, що є особистісним утворенням і характеризує
здатність учня створювати математичні моделі процесів навколишнього світу,
застосовувати досвід математичної діяльності під час розв'язування
навчально-пізнавальних та практико зорієнтованих завдань.
Аналіз
ситуацій, що виникають у повсякденному житті, для розв'язання яких потрібні
математичні знання та вміння, свідчить, що їх перелік невеликий, зокрема
вміння:
• вести підрахунки (лічба,
обчислення), для обчислень використовувати відомі формули та правила;
• читати та інтерпретувати
інформацію, подану у різній формі (таблиці, графіки, діаграми);
• доказово міркувати і пояснювати
свої дії, доводити істинність чи хибність тверджень;
• знаходити довжину, площу, об'єм,
масу реальних об'єктів під час розв'язування практичних задач;
•
користуватися
креслярськими інструментами. Це загальні вміння, що потрібні кожній людині
впродовж її життя. На різних етапах становлення особистості, в професійному і
соціальному аспектах її життя вони виявляються і використовуються неоднаковою
мірою. Вони формуються і розвиваються у роки шкільного навчання та в
початковій ланці зокрема.
Відповідно
до зазначеного переліку вмінь виокремлено складові математичної компетентності
молодшого школяра — обчислювальну, інформаційно-графічну, логічну, геометричну.
Зрозуміло, що такий розподіл є умовним і може змінюватися в процесі розвитку
цього напряму науки.
З-поміж
предметних компетентностей, що формуються у процесі вивчення курсу, основоположними
є природознавча та суспільствознавча, що виявляються у здатності
учнів розв'язувати доступні особистісно і соціально значущі практичні
проблеми, пов'язані з екологічними об'єктами довкілля та суспільного життя. Отже, компетентність — це той ланцюжок, що пов'язує знання та
діяльність людини.
Источник: http://Сеть Интернет |