Мета.               Поповнити і систематизувати знання учнів про побут, мову і звичаї українського народу. Ознайомити дітей з тим, як була обставлена українська світлиця, як вогник рідної хати, домашнє вогнище об'єднували всіх членів родини.

Обладнання. Піч, скриня, стіл, колиска, ліжко, лави зас­телені тканими веретами, ночви для купелі дитини; жер­дина, на якій висять: рушники, полотно, одяг, покривала; вироби з глини: миски, горнята, глечики; образ Матері Бо­жої; українські вишивки: рушник, скатерки, покривала, ви­шиті подушки, одяг; люлька, пелюшки, квасоля, біб, куку­рудза, цибуля, часник, капуста, картопля, буряки, чай, яб­лука, сухе гілля: гілка дуба, ромашка, материнка, чебрець, любисток, калина, хліб. Плакат, на якому написано:

Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Тільки той віддав всю душу,

Все, що зміг, народу.

О. Олесь.

 

(До прикрашеного вишивками залу заходять діти в ук­раїнському одязі й зупиняються у дверях.

 Звучить грамзапис пісні «Хата моя, біла хата» у виконанні Черкаського народ­ного хору).

 Ведуча.           Сьогодні запрошуємо вас у подорож до українсь­кого народного житла, і ви відчуєте, що хата — вірний друг людини від народження до останніх днів життя. Отже, гос­тинно запрошуємо всіх до господарів цієї прекрасної оселі, де завжди панують мир, спокій і злагода.

 (У хаті господиня порається біля печі, син з дочкою при­бирають, доглядають дитину у колисці.

Господар заходить до хати).

 Господар.       Ну як, соколята, робота підходить до кінця?

Син.                Так, тату, ще тільки підмести залишилося.

Господар.       Молодці, поспішайте, бо скоро гості прий­дуть. А ти, господине, чи готова зустрічати гостей?

Господиня.     Та вже готова. Швидше б вони вже прихо­дили, повеселимося у новій хаті.

 (Стукіт у двері. Заходять гості. Вітаються і вклоня­ються).

 1-а дитина. Чи приймаєте, господине, на вхідчини до вас?

Господиня. Аякже, приймаємо. Ми раді, що ви нас відвідали у новій оселі.

Господар.       Проходьте, будьте ласкаві, а то ми вас уже за­чекалися.

2-а дитина      (тримає хліб на вишитому рушнику). Добрі люди!

Щастя вам і добра,

Всякого гаразду.

Щоб росли, цвіли, як квіти,

Ваші гарні, чемні діти!

3-я дитина.     Щоб велося вам завжди:

І в коморі, і в стодолі,

Щастя вам у новій хаті.

Господар.       Дякуємо, дякуємо, що нас щиро вітаєте, щас­тя нам бажаєте.

4-а дитина.     А для вашої дитини принесли дарунки теж ми.

5-а дитина.     Я принесла букет квіток, щоб життя дити­ни квітло.

6-а дитина. А я цукор, щоб життя було солодке.

7-а дитина.     Я хлібину, щоб завжди росла в достатку.

8-а дитина.     Даруємо хліб і сіль, щоб всідалося у вас добро.

 (Усі дари кладуть у колиску або біля неї).

 Господиня. Щира дяка за ваші вітання та гарні поба­жання, ще й за щедрі дарунки. Що ж ви стали біля поро­га? Проходьте, сідайте, та хату нашу піснею і працею зве­селяйте.

  (Господиня розподіляє роботу: одні — лущать квасолю, перебирають її, інші тереблять кукурудзу. Виконуючи робо­ту, всі співають пісню «А мій милий чорнобривий вареничків хоче»).

 Ведуча. А зараз ми позмагаємося.

1-й конкурс.

Хто швидше із різних продуктів вибере необхідні для приготування борщу.

2-й конкурс.

Хто перший нагодує товариша яблуком із зав'язаними очима.

3-й конкурс.

Хто перший вип'є чай із соски.

(Переможців визначають батьки дітей).

 9-а дитина.     Ой і гарна у вас оселя. І так всі гарно співа­ли. І весело змагалися у конкурсах.

Господар.       Так, справді гарно у нашій оселі. Недарма так багато працювали та ночей недоспали.

10-а дитина. А розкажіть, як ви будували свою хату.

 (Відповідь господаря).

 11-а дитина.   Давайте-но трохи розвеселимо наших гос­подарів.

 (Діти розповідають смішинки).

Люта зима

—           Ой, куме, зима люта буде!

—           Невже?

—           Страшні морози будуть!

—           Та ну!

—           Так холодно буде, що аж-аж!

—           А ти звідки знаєш?

—           Бо у мене кожуха нема...

Не чужа

—           Не брудни скатертину, Івасю!

—           Чому?

—           Бабуся прала її, прасувала.

—           Ну і що?

—           Треба поважати чужу працю.

—           Але ж бабуся не чужа...

Барабан

—           Татусю, купи мені барабан.

—           Я подарував би тобі, синку, та боюся, що ти заважа­тимеш мені працювати.

—           Що ти, татусю! Я тільки тоді барабанитиму, коли ти спатимеш.

 (Танок «Веселий каблучок»).